Любопытная штука: http://www.book.pukas.ru/

У тебя достаточно силы, чтобы сделать все,
чего ты пожелаешь,
за двумя исключениями:

ты не можешь создать реальность;
ты не можешь разрушить ее.


Ни один человек не в состоянии сделать
что-либо не свойственное тому,
кто он есть.

Коли стосується об'єкту кохання...

1. Чому закохані такі ідіоти?
2. Чи всі закохані такі ідіоти?

Сподіваюсь, що це кохання не на все життя. Відчувати цей біль все життя - то занадто.

Як же хочеться бути поруч з Тобою...

Кохання без взаємності - це так боляче... а ще дуже боляче бачити, як погано тому, кого кохаєш...

Чи може хтось пояснити, що Ти в Ній знайшов? Адже на світі стільки дівчат, які варті Тебе...

Життя йде собі. А Ти так само не можеш із собою щось вдіяти, як не можу вдіяти я...

Чи може хтось відповісти на вічне запитання – чому все склалося саме так? Чому – справжнє кохання в майже (неважливо, скільки) років – і без взаємності? Було б смішно, якби не було так боляче. Іноді здається, що можна було щось змінити – коли ще не було кохання, була закоханість… можливо, якби тоді не мріяти, а уважно подивитись у дзеркало… можливо, все було б інакше. І не було б тих слів про повагу і дружні почутя – і нічого більше, не було б відчуття крижаного леза під серцем і темряви в очах, коли Ти обіймав Іншу… Іншу, яка не сподобалась мені ще до Розмови. І хіба ж мій інстинкт тоді помилився? Як виявилося, ні…
Хтозна, можливо, мені було б легше, якби не бачити Тебе – але це означало б не лише втратити величезну частку життя, улюблене заняття, але й, у першу чергу – підвести Тебе. Я потрібна Тобі – хоча лише, як друг і як частина Твоєї команди. І тому я лишаюся. І бачу тебе постійно. І тану від Твоєї присутності, від нездійсненного бажання торкнутись Тебе… ніжно провести долонею по колючій щоці, покласти голову на плече… Ніколи не сприймала всерйоз слова про те, що кохання не залежить від уподобань – тепер переконалась в цьому, адже мені завжди подобались чоловіки іншого типу, а закохалась от у Тебе… Не можу змусити серце не завмирати, коли Ти заходиш до кімнати – так само, як Ти, коли доводиться зустрічатись з Іншою, знову підходиш до неї, хоч і знаєш - вона Тебе відштовхне…
Не знаю, чи це кохання на все життя, чи ні – знаю одне: зараз я хочу бути з Тобою, хочу готувати Тобі сніданок та вечерю, прати Твої шкарпетки, народити Твою дитину…
Можливо, ніколи не скажу Тобі ці слова, але можу їх написати: Я КОХАЮ ТЕБЕ. І з цим анічогісінько не поробиш…